Київ фактично легалізує російських окупантів, здійснюючи з ними економічну співпрацю

Останнім часом спостерігається процес активізації української громади. Він вилився в блокування торгівлі з кремлівськими окупантами (адже ОРДЛО контролює Кремль і торгівля з ними – це фактично співпраця з Путіним) та блокування активістами суду над колишнім головним податківцем країни Насіровим. Зростання протестної активності українців виглядає цілком закономірно, адже влада замість визнання своїх стратегічних помилок вдалася до відвертого шантажу громади. Починаючи погрозами віяловими відключеннями електрики і до погрози силового розгону блокувальників.

Такі дії влади наштовхують на низку невтішних висновків.

По-перше, влада не вжила дієвих заходів для того, щоб повністю ліквідувати економічну (особливо в енергетиці) залежність України від фактично окупованих Російською Федерацією територій. Не були виконані навіть профільні рішення РНБО, не кажучи вже про вимоги громади чи націоналістичних партій, які вимагають цього чи не з перших днів війни, а потім свої вимоги повторили під парламентом.

По-друге, влада остаточно відірвалася від реальності та зважилася вступити у пряме протистояння з громадою. Шантаж, тиск на блокувальників, несамовита інформаційна кампанія проти них. При цьому, влада наполягає на необхідності фінансування за кошт українців окупованих територій, зокрема, мова йде про соціальні виплати, що полегшує тягар для російських окупантів.

По-третє, Україна втрачає позиції на міжнародній арені й буде їх втрачати через те, що будучи прямим об’єктом агресії, ми не є флагманом протидії агресору. Правлячий клас не зважаючи на вимоги громади, не надає ОРДЛО офіційного статусу окупованих територій. Тут питання в першу чергу до парламенту, який за ці роки шкоди країні приніс набагато більше, ніж користі. Крім того, Київ фактично легалізує російських окупантів, здійснюючи з ними економічну співпрацю та не позбавляючи громадянства колаборантів і тих, хто отримує так звані паспорти ЛДНР, котрі нещодавно визнали в Кремлі як офіційні документи.

Блокування торгівлі з окупантами викрило ще один дуже красномовний момент. Влада заговорила про втрату підприємств в ОРДЛО, які наче б то були підконтрольні Україні.

Тут виникає закономірне питання: яким чином підприємства в ОРДЛО могли контролюватися Україною, якщо окупанти і підконтрольні їм бойовики постійно здійснюють бойові зіткнення з українськими військовими? Як Київ щось контролює в ОРДЛО, поки українці гинуть в постійних боях?

І тут ми можемо цілком впевнено подивитися на північ – в бік Мінська. Очевидно, що контакти української та кремлівської верхівки не обмежуються офіційними контактами з приводу так званого «Мінська-2». Цілком ймовірно, що там в обхід української громади велися і ведуться таємні перемовини щодо економічної колаборації. Із зрозумілих причин правлячий клас в Україні не бажає оприлюднювати подібне, адже розуміє, яка буде реакція українців.

От такі процеси, як блокада торгівлі на крові, спричинили відкриття цілком нових і надзвичайно важливих деталей.

Хай там як, але така політика явно направлена не на перемогу у війні та забезпечення миру (адже мир після війни – це або капітуляція або перемога). Український владний клас забезпечує власні економічні інтереси, торгуючи національним суверенітетом. При цьому, він протистоїть громаді вже практично напряму, а погрози повномасштабним військовим вторгненням показують Путіна як чи не головного союзника такої влади.

Зрозуміло, що в такій ситуації вибір у неї невеликий. Це або перейти на бік громади і почати таки діяти, як того вимагає ситуація, в котрій опинилася країна, або нарощувати процеси розбудови нового авторитаризму щоб закрити всім незгодним роти. Останнє означатиме посилення конфронтації з громадою і, можливо, навіть громадянське протистояння. І перемогти в ньому влада не має жодного шансу.


Источник: Між українською громадою та Кремлем

Реклама