25 січня 2017 р. Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила чергову резолюцію стосовно ситуації в Україні. Загалом, резолюція не містить нічого нового. В тексті переважають загальні декларативні фрази, які українці звикли чути від євробюрократів та європолітиків.

Зокрема, ПАРЄ вітає «амбітні програми реформ української влади, спрямовані на задоволення потреб українського населення під час «революції гідності»». Мабуть, делегати ПАРЄ не знають, що за три роки після Революції 2014 р. словосполучення «амбітні реформи» стало викликати алергію у пересічного українця. І асоціюється радше з зубожінням та корупцією, але аж ніяк зі змінами на краще. Але привітання це завжди річ приємна. Тому хоч і не у пересічних українців, але у представників влади цей пункт таки викличе приплив оптимізму та гарного настрою.

Ще у одному місці резолюції ПАРЄ висловлює стурбованість (на жаль, не «глибоку») «з приводу загострення політичного дискурсу, після подій Евромайдану і війни на сході України, навколо опозиційних українських політичних сил, яких звинувачують у зраді або екстремізмі. Хоча останні необхідно розглядати, Асамблея закликає всі політичні сили подолати розбіжності і ворожнечу, і працювати разом для забезпечення стабільності та зміцнення демократії в країні». Звісно, голослівні звинувачення на адресу правого, патріотичного табору у «зраді» та «екстремізмі» все частіше лунають з уст офіційних та напів-офіційних речників. Але чи їх мали на увазі делегати ПАРЄ? Чи можливо відкрито проросійську, так звану «опозицію», що публічно, у Верховні Раді зокрема, повторює основні вимоги Кремля до України? З тексту резолюції це незрозуміло.

ПАРЄ також «палко вітає пріоритетну увагу з боку органів влади і Верховної Ради до процесу конституційної реформи і досягнуті на сьогоднішній день результати». Як можна палко не привітати процес конституційної реформи, який було започатковано ще за часів сумної пам’яті президентства Кучми і якому кінця краю не видно? Тільки яка від того процесу користь Україні? З тексту резолюції це важко зрозуміти.

Делегати ПАРЄ, окрім іншого, також вітають (не палко) прогрес у розслідуванні, і знову закликають владу провести повне розслідування насильства і загибелі людей під час Евромайдану, а також подій навколо будинку профспілок в Одесі». В чому цей трирічний прогрес полягає теж зовсім незрозуміло. Як і те, чому євроделегатів турбує доля нео-більшовицьких сепаратистів в Одесі. Мабуть тому ж, через що ПАРЄ «висловлює свою стурбованість у зв’язку з проблемами прав людини, які були порушені у зв’язку з Законом про люстрацію». Хто ж ще потурбується про корумпованого чиновника та державного зрадника, як не корумпований депутат? Навіть якщо він із іншої країни.

Найзагадковіші і найрозпливчастіші тези резолюції пов’язані із так званими «Мінськими угодами». Як пересічному українцеві пояснити, наприклад таке формулювання: «Визнаючи взаємозв’язок між Мінським процесом і низкою реформ, Асамблея підкреслює, що відсутність прогресу в реалізації мінських домовленостей не повинна використовуватися як привід для відмови від підтримання темпів або зобов’язань, здійснення реформ, які необхідні для зміцнення демократії в країні». Яким чином пункти мінської капітуляції пов’язані із таємничою «низкою реформ», що несуть «зміцнення демократії в країні» залишається загадкою. Добре лише те, що пункти мінської капітуляції не реалізуються. Або ж як тлумачити «закручений» фрагмент, в якому ПАРЄ «вітає тісне співробітництво з європейською комісією за демократію через право (Венеціанська комісія) та Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи у підготовці глав, що стосуються децентралізації, на основі Європейської Хартії місцевого самоврядування (сед № 122) та інших діючих стандартів Ради Європи. Вона визнає, що прийняття цієї глави тісно пов’язане з прогресом у виконанні мінських протоколів. Таким чином, Асамблея висловлює надію, що прогрес у реалізації мінських протоколів усіма державами, що підписали їх, зокрема Російською Федерацією, дозволить прийняти поправки в остаточному читанні найближчим часом». Очевидно, що йдеться про правки до Конституції. І так само очевидно, що євроделегати хотіли б щось змінити там, відповідно до мінських домовленостей із сепаратистами. Але чітко про це сказати не змогли. І не дарма – отримали б чергову порцію ненависті з боку українського суспільства.

Завершується резолюція оптимістичною тезою: «Асамблея закликає відповідні органи Ради Європи і надалі надавати Україні необхідну експертну допомогу, спрямовану на зміцнення демократичних інститутів, продовжити моніторинг ситуації в Україні і навколо України і прийняти всі можливі заходи, щоб змусити Російську Федерацію виконувати свої зобов’язання з міжнародного права та міжнародних зобов’язань в цілях забезпечення поваги прав людини в анексованому Криму і визволення усіх українських політв’язнів і незаконно затриманих осіб». Яким чином експертна допомога ПАРЄ змусить Путіна вивести свої окупаційні війська із Криму та окремих районів Донецької і Луганської областей, та змусить звільнити українських заручників – залишається суворою таємницею. Але чітко зрозуміло те, що українські чиновники і далі зможуть непогано заробляти за рахунок «допомоги» європейських чиновників.

Якщо ж оцінювати текст резолюції ПАРЄ без надмірної іронії (що надзвичайно важко), то варто визнати, що було ухвалено черговий безсенсовний і беззмістовний папірець. Звісно, окремі його моменти можуть мати подвійне тлумачення і бути використані на користь проросійських сил (як от пункти про конституційну реформу, про потребу враховувати права національних меншин», про можливі «порушення прав людини» у процесі люстрації, про події біля будинку профспілок у Одесі). Однак загальна розмитість формулювань тексту резолюції, у якому аж надто очевидне намагання не надто дратувати ані українців, ані Путіна – перетворює його на чергову пустопорожню декларацію. Від якої, зрештою, нічого не залежатиме.

Певне занепокоєння натомість мають викликати агресивні спроби внести до резолюції правки відверто проросійського змісту. Так, зокрема, під час попереднього голосування тексту резолюції, Моніторинговий комітет ПАРЄ підтримав поправку, внесену каталонським сепаратистом Jordi Xuclà (за словами деяких українських депутатів його підтримав також делегат від німецького ХДС – Аксель Фішер), яка вимагала від України проведення виборів на території окупованих районів Донецької і Луганської областей. Так само, під час обговорення цього питання лунали заклики з боку лівих проросійських делегатів (зокрема, представників німецької нео-більшовицької партії «Ліві» — Аннет Грот, Андрєя Гунько, нідерландського соціаліста Тіні Кокса, кіпрського комуніста Джорджа Лукадіса, та грецької нео-більшовички Анастасії Христодопуло) скасувати антикомуністичні норми закону про декомунізацію, охарактеризувати російське вторгнення, як «внутрішній конфлікт» в Україні. Звісно, такі відверто проросійські тези у резолюції могли викликати лише рішучий спротив українського суспільства. Однак активність та настирність з боку російської агентури в ПАРЄ дає підстави вважати, що це лише початок активних антиукраїнських дій на всіх європейських (і міжнародних загалом) політичних майданчиках. Чи вистачить в українських політиків сил опиратися цьому тискові – сказати важко. Але вирішальним фактором має стати здатність до опору з боку українського народу, всіх патріотичних сил України.

Іван Балахович


Черговий папірець схвалений ПАРЄ

Источник: Черговий папірець схвалений ПАРЄ

Реклама